Івано-Франківщина – у стародавніх хатах сволок під стелею слугував записничком; на гуцульському весіллі молоду садили не на подушку, а на діжу для тіста, щоб плідною була. Про це та ще багато іншого з історії гірських (Гуцульщина і Бойківщина) та низинних (Покуття і Опілля) регіонів Прикарпаття можна дізнатися в музеї просто неба у Крилосі.

Для забудови гуцули завжди вибирали найбільш рівні ділянки землі на південних схилах гір. Віддалено одну від одної ставили вони свої садиби ("оседки"), які об'єднували в одне ціле житло та господарські будівлі двору. Єдність та захищеність житлової частини ("хати"), яка в гуцульському житлі була розташована скраю з південного боку і зусібіч оточена господарськими прибудовами ("притулами")...

Характерною особливістю житла бойків (етнографічної групи українського народу), як і лемків, було об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з рядом господарських - сіньми, коморою, стайнею, стодолою, шопою. На відміну від лемківської довгої хижі, житлова частина у бойків займала у забудові не крайнє, а середнє положення, мала два або три вікна у передній "фронтовій" стіні споруди...

Лемківські села в основному розташовані на низьких терасах по струмкам та рікам поза повеневим рівнем або вздовж доріг. Хати стоять поздовж головної сільської дороги, фронтом, - тобто вікнами до дороги. Це так у східній і середній Лемківщині, але в західній (сандецький та горлицький повіти) зустрічаємо села, в яких хати стоять боком до дороги (Княже Устя, Гладишів, Вірхне). Це тому, що в цих сторонах кращі доїзди до обори (подвір'я), менші вітри, але зате обора є більша та загороджена разом із садком-квітником або городцем-пасікою.