Колись лемки мандрували Не лем по Карпатах... Про них кругом вшитки знали, Гварили багато. Повідали там в Криници, Перед Франц-Йосифом, Як то лемки за границу Поплинули шифом. Ой, далеко поплинули, За воду велику. Товдиль може ще нечули Нич про Гамерику. Мож гнес вам кус оповім, Так як мі гварили - Як то предкам з Мудрикова Виростали крила.

Через 55 літ розлуки 80-річний Дмитро Коновицький вертав до рідного села. Знав, що хати cпалили. Знав, що церква і дзвіниця в руїнах. Але йшов з надією, що відразу впізнає, де було батьківське поле, сади і луки. Та побачив пан Дмитро на місці рідного Гільського пустку, що поросла чагарником і кропивою. З розпачем торкався стовбурів груш, яблунь, черешень — уже дикорослих. У густих травах хотів знайти бодай камінчик на місці хати — і не знайшов. Не нарікав і не плакав. Хоч би як там не було, він дожив до тієї хвилини, щоб помолитися на могилах своїх пращурів.

Дорогі друзі! Посилаю Вам свої два вірші, один присвячений нашому Генію Тарасу Шевченку, а другий рідному Надсянню, де я родився. Якщо зможете , то прошу помістити їх на Вашому сайті. Я родом з Улюча, який над Сяном, з якого в час Akcji Wisla мене з батьками та односельчанами насильно було викинуто з рідного села , яке то у 1946 році було спалене польським військом, на Ziemie Odzyskane, де живу по нинішній день.

Нас не здивувати образливими антиукраїнськими випадами представників окремих організацій сусідньої Польщі, зокрема тих, що об’єднують колишніх т. зв. “кресов’яків” і “комбатантів”. Але коли в унісон їм у вересні минулого року міністр закордонних справ Республіки Польща Влодзімєж Цімошевич публічно заявив, що “для всіх поляків УПА була злочинною організацією”, ...

У липні 2006 року мине 60 років з часу примусов о го виселення жителів десяти сіл Вернього Надсяння. Ця акція стала передднем сумнозвісної операції „Вісла”. Територія Верхнього Надсяння займає мальовничу долину р.Сян від Ужоцького перевалу до с.Боберка. До 1946 року тут знаходилися села Сянки, Беньова, Буковець, Соколіки Гірські, Верхня Тарнава, Нижня Тарнава, Гірський Дзвіняч, Лікоть, Дидьова, Журавин, у яких проживало близько 10000 мешканців.