У вітчизняній історії є дві ідеологічно розведені дати, які пов’язані з об’єднанням українських земель в одній державі. Вони настільки ворожі одна одній, що сам процес об’єднання окреслений різними термінами: в одному випадку — злука, в другому — возз’єднання. 22 січня 1919 року на майдані біля пам’ятника Б.Хмельницькому зібралися десятки тисяч киян, щоб бути свідками урочистого прийняття Акта Злуки...

Про походжыня слова « лемко » появилося пару концепцій. П. Шафарик виводив єй од сарматского племени «Лімігантес», яке мало жыти во східній Панонії в І століті по Христі. Натоміст І. Вагилевич вважав, што етнонім тот може быти пов’язаний зо словом «лемза» (вітрогон) або «лемзіти» (лазити).

Уся складність етнічної історії українців віддзеркалюється в розмаїтті їхніх самоназв (етнонімів) та назв із боку інших народів (екзоетнонімів), а також назв краю або держави (етнотопонімів та етнополітонімів), в яких вони мешкали. Динаміка цих найменувань відтворює як зміни соціально-політичної та етнокультурної ситуації в Україні, так і характер її взаємин із сусідніми державами.

Головними структуроутворюючими одиницями етносу, як ми вже знаємо, є субетноси, розмаїття яких забезпечує його стабільність. Остання досягається лише завдяки взаємодії субетносів, але внаслідок цього певна їх частина може перетворитися на структурні елементи іншого ієрархічного рівня або ж зовсім зруйнуватися.

Далекі предки лемків ( lemko, lemko/rusyn, lemkos ) – це руське східно-слов’янське плем’я, що їх дослідники здебільше називають білими хорватами. Уже в VI-VII ст.ст. проживали вони по обох схилах західних Карпат. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” ( горвати ) означала, що саме ця група сло-в’ян поселилася у горах.