11 липня 2005 року Президент Віктор Ющенко підписав указ “Про додаткові заходи щодо увіковічнення пам’яті жертв політичних репресій і голодоморів в Україні”, одним із пунктів якого передбачено створення до 26 листопада ц. р., – Дня пам’яті – Українського інституту національної пам’яті.

За три роки навчання у Польщі часто приходилося замислюватися над цим питанням, однак найгостріше воно постало тепер, у гарячу пору виборів на Україні. Я собі іноді посміювався над їх почуттям історичного месіанства, яким вони хвалилися перед нами, прибульцями з [Дикого] Сходу. Нам, вихованим у радянсько-українських школах при єдиній асоціації з поляками як з пихатими панами, було смішно це чути. Насправді ж вони навіть надмірно чуттєво сприймають розмови на тему їх місії на Сході.

Інтерес до проблеми обміну населенням між Україною та Польщею, що відбувся по Другій світовій війні, зростає в Україні дедалі більше, тією мірою, якою у Польщі цей інтерес поступово згасає. Зрозуміло, що кожну зі сторін цікавила доля «своїх»: Україну – українців Закерзоння, тобто земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, а Польщу – так званих «кресов’яків» – поляків із Західної України та Білорусі.

Українська громада Польщі скидається на великий історичний музей, де недоторканно збережено українські душі зразка 40-х років XX століття. Певно, для кожного з тих останніх 36 тисяч, які в переписі 2002 року наважилися записати себе українцями, проблема польсько-українського протистояння є так само гострою, як і 60 років тому.

Найменш зрусифікований куточок нинішньої Білорусі приваблює своєю автентичною культурою, впорядкованими охайними селами, щирістю людської натури. Двохсотлітні намагання віднайти там міфічних «поліщуків», «ятвягів» тощо були спрямовані на досягнення однієї мети — заперечення факту поселення там українців. Назву Полісся пояснюють як похідну від «по лісу» (обабіч лісу) або від «плеса» — над чистими водами.

9 вересня 1944 р. в польському місті Люблін тодішній керівник України Микита Хрущов підписав з Польщею умову про взаємний обмін населенням – поляки мали залишити землі Галичини і Волині, українці – етнічні землі на захід від Бугу і Сяну. Цей договір поставив крапку в одних прагненнях Хрущова та поклав початок іншим.

Нині Польща є однією з найбільш мононаціональних держав Європи.Її багатонаціональна культура, збудована на співжитті поляків, євреїв, українців, німців, є у щораз більшому ступені надбанням історії. Функціонування організацій національних меншин має форму культурного скансену, проплачуваного Річчю Посполитою.

Є країни, де фольклор поруч із мовою, малярством і ментальністю є візитівкою народу. У Західній чи Центральній Європі фольклор поважають хоча б так, як атеїст поважає віруючих, або людина з міста заздрить багатству мови селянина. Фольклорні фестивалі проводяться майже в кожному містечку, піднімаючи регіональний патріотизм мешканців, а молодь має моду на свої фотографії у народних строях окремої місцевості.