Лемківські села в основному розташовані на низьких терасах по струмкам та рікам поза повеневим рівнем або вздовж доріг. Хати стоять поздовж головної сільської дороги, фронтом, - тобто вікнами до дороги. Це так у східній і середній Лемківщині, але в західній (сандецький та горлицький повіти) зустрічаємо села, в яких хати стоять боком до дороги (Княже Устя, Гладишів, Вірхне). Це тому, що в цих сторонах кращі доїзди до обори (подвір'я), менші вітри, але зате обора є більша та загороджена разом із садком-квітником або городцем-пасікою.

Страви з фруктів. Ябчанка (суп фруктовий ). Яблука почистити від серединки і лушпинки, порізати на шматочки і варити до готовності, перетерти через друшляк або вим’яти. Розколотити борошно із сметаною, влити у вариво і легко хай закипить. До смаку додати цукор.

Уся складність етнічної історії українців віддзеркалюється в розмаїтті їхніх самоназв (етнонімів) та назв із боку інших народів (екзоетнонімів), а також назв краю або держави (етнотопонімів та етнополітонімів), в яких вони мешкали. Динаміка цих найменувань відтворює як зміни соціально-політичної та етнокультурної ситуації в Україні, так і характер її взаємин із сусідніми державами.

Головними структуроутворюючими одиницями етносу, як ми вже знаємо, є субетноси, розмаїття яких забезпечує його стабільність. Остання досягається лише завдяки взаємодії субетносів, але внаслідок цього певна їх частина може перетворитися на структурні елементи іншого ієрархічного рівня або ж зовсім зруйнуватися.

Об’єднання лемків у Горлицях збагатило нас нещоденним виданням – збірником Українських народних пісень з Лемківщини, зібраних славним фольклористом Орестом Ґижею, уродженцем Висової, де виросли теж відомі народні співачки – Марія та Іванна (дочка) Макари.

Лемківська їжа була скромною, переважно складалася з рослинних продуктів? Мучних виробів, картоплі, капусти, квасолі, різних каш та круп. Їли чотири рази на день. На сніданок їли переважно хліб, молоко, маслор, сир, бринзу, картоплю, галушки. На обід подавали різні супи, вироби з борошна, картоплю, капусту. На підвечірок різні молочні каші, сир, масло.

Пречитую квартальник Ватра, котри мі регулярні висилат Петро Шафран (Боже ти заплат!), і тішуся. Тішуся же іщи чути голос уродженців Бескидів, же іщи памятают про свою землю, споминают про своє дитинство, вітця і матір. Дахто пробує (як і я) бесідувати по-лемківски, дахто пише лем по українски, а веце пишут так, як їм ся удає. І ту нич дивного неє, напевно нихто з нас не вчився лемківского правопису.

Автор словника, Петро Пиртей, гродив ся в Смереківци на Лемківщыні (Горлицкій повіт) в 1919 році. По початковій школі в ріднім селі вчыв ся в горлицкій ґімназії (мешкав в Рускій Бурсі). Коли скінчыв поґімназіяльний учытельскій курс в Крeници вчыв (в роках 1941–1945) в школах початковых в лемківскых селах Фльоринці и Перунці.