У сьогоднішньому світі все таке нетривке... Так швидко плинуть-втікають літа, тікають невблаганно, уносячи з собою з нашого життя, чи то в забуття, чи то в історію вчорашні та сьогоденні події... Вже скоро три роки, як Україна проголосила себе Незалежною Державою, і хоч ще хиріє знищена її економіка, (...) але відновлюються традиції, звичаї кожної етнічної групи українського народу, відновлюється його культура...

Українці — титульна нація, оскільки вона дала назву Українській державі. Це кількісно великий народ — один із найбільших у Європі, другий за чисельністю у слов'янському світі. Він складає майже п'яту частину всього населення колишнього СРСР; чверть його утворює діаспору, представлену в багатьох країнах світу; нарешті, у власній державі українці складають дві третини населення — 72,7 %.

Земля, розп‘ята на хресті історії” – вечір пам‘яті під такою назвою, а також панахида розпочали на Тернопіллі цикл заходів, помічених сумною датою – 60-річчям початку виселення етнічних українців з території Польщі. Автори літературно-музичної композиції зуміли на театральній сцені лаконічно, переконливо й зворушливо відтворити весь дієпис життя українців, які споконвіків жили в Надсянні, Підляшші, на Холмщині та Лемківщині.

Життєві гони... Кожен з нас повинен засіяти їх добрими справами, мати щедрий ужинок. Для родини Шпиндів з Підволочиська, що на Тернопіллі, скільки себе пам’ятають завжди визначальними були доброзичливість, ввічливість, чесність, вихованість, працьовитість. Які б випробування сім’ї не посилала доля, які б біди не проносилися над нею, проте ці риси залишалися непорушні, непохитні.

“Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю”. Ці слова туги ось вже шістдесят років зринають з уст лемків – представників західної етнографічної гілки українського народу. Їхніми споконвічними землями були зелені Карпати. Мабуть, навіть у найстрашнішому сні не могло приснитися, що тоталітарний режим вирве з корінням, позбавить батьківщини співучих, веселих, запальних, гордих і доброзичливих людей.

Далекі предки лемків ( lemko, lemko/rusyn, lemkos ) – це руське східно-слов’янське плем’я, що їх дослідники здебільше називають білими хорватами. Уже в VI-VII ст.ст. проживали вони по обох схилах західних Карпат. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” ( горвати ) означала, що саме ця група сло-в’ян поселилася у горах.

Лемківська приповідка каже: “Хто стратив стид, тот стратив чест”. Радянська влада ніколи не переймалася честю, бо втратила її ще в своїй колисці. Людина хоч і звучала для неї гордо, та, біда, що лише в пропагандистській веремії. Доля однієї людини, однієї етнічної групи чи навіть народу більшовиків ніколи насправді не цікавила.

Шот Микола Миколайович народився 5 січня 1961 року в селі Вільшаниця Яворів-ського району Львівської області. 1978 року – випускник Шклівської середньої школи Яворівського району Львівської області. Відтак два роки був на чинній військовій службі. Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка 1986 року.