Зніми фотограф нас, допоки ми щасливі. Зніми фотограф нас, життя це справжнє диво. Допоки є ще час почати все спочатку. Самим собі на згадку зніми фотограф нас! Чотирикутник паперовий , ледь пожовтілий за роки. На нім веселі і здорові мої всміхаються батьки. Вони стоять на цім майдані, вони ще люблять цілий світ,...

Кожна з депортованих із Пряшівщини на Волинь мала свою долю, родину, свою маленьку батьківщину.«Псові б не побажала того пережити, що ми...», «Не хочу нарікати на Україну, але я була постійно голодна...», «Тримали нас там, як у кліщах, немов у концтаборі...», «Коли починаю це все згадувати, не можу заснути до ранку...»

Під час розмови про «депортовані народи» в Україні передусім згадують кримських татар.Проте ширшою за масштабом та брутальнішою за виконанням була трирічна (1944–1946 роки) акція виселення півмільйона українців із Польщі, котру помилково плутають з операцією «Вісла» (1947 рік).Ці українці не мають статусу депортованих з однієї причини:

Кожна доба, година розхитує позиції
розсіяних по світу лемків,
приспішує їх наближення до трагічної розв`язки.
Чи можна знайти вихід
із цього складного становища та скерувати нашу суспільність
по шляху прогресу і процвітання ?

Про русинський сепаратизм, російський слід і керівну еліту Закарпаття ми порозмовляли із заступником директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України Олександром Майбородою.

Українці живуть у Словаччині скільки себе пам’ятають. А пам’ятають вони себе одинадцять віків, із тих часів, коли хвиля руських племен, подолавши Карпатські гори, покотилася долинами Закарпаття й вляглася аж попід Татрами. Географічною мовою — це шлях завдовжки 250-300 кілометрів на захід від Ужгорода. Тоді тут утворилося близько трьохсот малих і великих давньоруських поселень.